Крізь блискіт і куряву й гуркіт
Спокійний і прямий, немов
Та пальма в степу, патріарх наш
Перед Фараона війшов.
А цар затремтів і поблідлий
Припав патріарху до ніг…
„Великій твій Бог!“ — він промовив,
А більше промовить не міг.
Тямуйтеж сю давнюю повість
Ви всі, що хотіли б нагнуть
Жидів на новіі закони,
Вести на неходжений путь!
Не думайте, що вже послабла
Рука, для котроі стіна
З порфірів шліфованих слабша,
Аніж павутина марна!
19 сент. 1889.
Як умру я в тім краю Міцраім
І житє се мов тінь промине,
Не ховайте єгипським звичаєм
У египських гробницях мене.
Не хочу́ я нетлінним лежати,
Світ живий своім трупом дразнить, —
Хай те тіло із пороху взяте
Знов вертається в порох зогнить.
В степову обгорнувши рогожу
Серед шляху зарийте мене,
Що в єгипсьску столицю ворожу
З благодатного Гозен верне́.
Отим шляхом на панщину люту
Швидко йтимуть потомки моі,
То щоб стогін йіх, муку і скруту
Почував я щодень у землі.
