Цю сторінку схвалено
Що лиш вбогі села,
Людський біль здрите?
Ох, живі діброви,
Ясний сонця світ,
Лиш житя, любови
В людських душах ніт!
Втішно птиця лине,
Гамір, співи, крик…
Тілько бідний гине
З голоду мужик.
Цвіти серед поля
Долом і горов, —
Тілько тьма й неволя
Пє народну кров.
Краще б то для моди
Заспівати, бач,
Про красу природи,
Ніж про людський плач.
Але не для моди
Се співаю я,
То й сумна виходить
Пісенька моя.
1882.
XIV.
Думи, діти моі,
Думи, любі моі!
З усміхнутим лицем
В тій понурій тюрмі!
Наче запах весни
Налітаєте ви,
Скорбне серце моє
Потішаєте ви!
