Сторінка:З вершин і низин. Збірник поезій Івана Франка. 1893.djvu/239

Прийіхав старий патріарх наш
З степу к Фараону у двір;
Дванадцять верблюдів горбатих
Шліфований топчуть порфір.

Посеред двора Фараонів,
Де сфінкси стояли німі,
Сини патріарха розбили
Пустинні намети своі.

Щоб Якова к нему прово́дить,
Шле цар той міністрів своіх;
Говорять старому міністри:
„Клонися цареви до ніг!“

Та гордо в весь ріст свій високий
Мов пальма та випрямивсь він
І каже: „Лиш Богу одному
Я звик віддавати поклін.“

І мовили се Фараону
Міністри — той зморщив чоло
І каже одвірє низеньке
Покласти в пів росту єго.

„Сюди проведіть патріарха,
Тут мусить схилити ся він,
І так, хоч і як поневолі,
Віддасть міні царський поклін.“

І Якова в царські покоі
Вели — ішов прямо він скрізь,
Аж перед низеньке одвірє…
„Туди к Фараону пролізь!“

І бачучи хитрість єгипську
Старий патріарх зупинивсь…
Сміють ся в душі Єгиптяне,
Він Богу в душі помоливсь.

І сталось… Свою громовладну
Правицю Єгова простер:
Стіну, мов марну павутину
З гори аж до долу роздер.