Сторінка:З вершин і низин. Збірник поезій Івана Франка. 1893.djvu/23

Цю сторінку схвалено


„Сходи красо до схід сонця,
Ти розуме спозаранку!
Рости красо до пояса,
Ти розуме висше мене!
Іди краю поміж люде,
Ти розуме громадами!
Не дайсь красо тому взяти
Хто ти хоче світ звязати;
Не дайсь красо тому в руки,
Хто тя хоче в пута вкути!
А як впадеш у неволю,
То розплинь ся слізоньками,
То засохни без розплоду!

„Ти розуме, бистроуме,
Порви пута віковіі,
Що скували думку людську!
Двигни з пітьми люд робучий,
Двигни з пітьми — та до мене!
Розхитай в нім ясні думи,
Розрости бажанє волі,
Виплекай братерську згоду,
Поєднай велику силу,
Щоби разом, дружно стала,
Щастя, волі добувала!
23 іюня 1880.

 


XIII.
 

Весняніі пісні,
Весняніі сни,
Чом так безутішні,
Безвідрадні ви?

Чи для вас не має
Зелені в лісах,
Чи для вас не сьяє
Сонце в небесах?

Чи для вас весела
Квітка не цвите,