Ця сторінка вичитана
III. Максим Цюник.[1]
Девять ще годин кричав ти,
Як та штольня завалилась,
Де нещасний працював ти —
Девять ще годин конав ти.
А юрба йіх там тіснилась
Слухаючи крику твого,
Та рука й одна не ймилась,
До ратунку не стулилась.
Девять ще годин страшного
Ко́наня — чи не за много
Горя випало для того,
Хто за весь свій вік не взнав
Девяти годин роскішних,
Девяти новин потішних
В вічній нужді, сльозах вічних
Весь свій вік не жив, конав?…
1881.
IV. Михайло.
Добрий був газда́ Михайло,
Тихий чоловік:
По сусідськи, згідно, гарно
Проживав свій вік.
Все веселий хоч убогий,
Других веселив.
„Чень ще станемо на ноги!“
Раз в раз говорив.
- ↑ Так звав ся робітник з Нагуевич, котрий в Бориславі погиб, працюючи в штольни. Штольня, лихо збудована, завалила ся в середині, так що засипаний в глухому кінці робітник мав ще довкола себе троха вільного місця. Девять годин чути було відтам крик нещасного, і девять годин слухали того крику надзорці й робітники, не пробуючи навіть приложити рук до ратунку
