Сидів в шинку і пив горівку,
Бо коло серця щось пекло.
Згадав про діти, хору жінку,
Згадав про щастє, що втекло…
Згадав, як був господар він,
Як шанували 'го сусіди,
Всяк віддавав єму поклін
І слово добреє завсігди.
А далі… далі не хотів
І згадувать!… Настало лихо!
Чому мовчати він не вмів,
Кили казали бути тихо?
Коли громаду кривдив пан,
Чому він мусів впоминатись,
Хоч не єго зорали лан,
З панами права добиватись?
І не добивсь з панами права,
Ще й сам від них біди назнавсь:
Громадськая пропала справа,
Він сам до крихти зруйнувавсь.
Худоба, хата, поле й сад
Пішли за кошти судовіі,
В широкий світ неначе в ад
Єго з сімєю без надіі,
Без хліба пхнули. Жінка мре
Із голоду на переднівку,
У наймах діти — тато де?
Сидить в шинку і пє горівку.
1881.
Сторінка:З вершин і низин. Збірник поезій Івана Франка. 1893.djvu/191
Ця сторінка вичитана
I. В шинку.
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/c/ce/%D0%97_%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%88%D0%B8%D0%BD_%D1%96_%D0%BD%D0%B8%D0%B7%D0%B8%D0%BD._%D0%97%D0%B1%D1%96%D1%80%D0%BD%D0%B8%D0%BA_%D0%BF%D0%BE%D0%B5%D0%B7%D1%96%D0%B9_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%B0_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%B0._1893.djvu/page191-1024px-%D0%97_%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%88%D0%B8%D0%BD_%D1%96_%D0%BD%D0%B8%D0%B7%D0%B8%D0%BD._%D0%97%D0%B1%D1%96%D1%80%D0%BD%D0%B8%D0%BA_%D0%BF%D0%BE%D0%B5%D0%B7%D1%96%D0%B9_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%B0_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%B0._1893.djvu.jpg)