Сторінка:З вершин і низин. Збірник поезій Івана Франка. 1893.djvu/183

XXXVIII.

 

А як уме́р, хтось трупа взяв за ноги
І вкинув в яму й камнями прикидав, —
Та через ніч труп знов покрай дороги
Лежав — гріб тіло кляте з себе видав.

Тоді стягли тернів, бодяча купу
І трупа вергли й жар підвергли лютий;
Терни згоріли, та нічого трупу
В огни не сталось, він лежав неткнутий.

Тоді камінє жорнове на шию,
На руки й ноги начепивши, в море
Прокляте тіло вергли в чорторию.

Та повривались шнури конопляні,
А труп Пилата, всій земли на горе,
Ще й доси плавле десь по океані.
9 сент. 1889.

 

---

XXXIX.

 

В тюрмі міні страшливі снять ся сни,
Тай чи то сни лишень — і сам не знаю,
Такі виразні та тривкі вони,
Такий несонний біль міні вчиняють.

Найтяжші муки, лютіі тортури,
Які лиш людям люде завдавали,
І ті, що в них страждали і вмирали,
Заповнюють тюрми моєі мури.

Мов рій товплять ся привиди кроваві:
Страшні злочинці і святі героі,
І рани йіх я бачу мов на яві.

І з ран тих наче грім лунає в мойій
Душі: „І нам частину співстражданя,
Частину пісні за важке конаня!“
22 сент. 1889.

 

---