Пилат Христа віддав катам на муки
І мовив: „Я невинен, вам бажалось!“
Взяв воду і прилюдно вмивши руки
Пішов обідать, мов ніщо й не сталось.
Та сталось так: немов на вид гадюки,
На вид єго у ростіч все пускалось —
Раби, прислуга… навіть заметалось
Безстрашне серце в воіна-звірюки.
Пішов на кришу, де чекала жінка,
Так та з страху лиш скрикнула в нетямі,
В низ верглась і розбила ся об камінь.
Пішов в покій, де в пуху спить дитинка,
Так та лиш витріщила оченята
На него й вмерла диким жахом стята.
9 сент. 1889.
І Бог поклав клеймо на грудь Пилата,
Житє, смерть, тіло й дух єго прокляв
Гірш Каіна, бо Каін вбивши брата,
Не мив рук з крови, винним чувсь, тікав.
А сей, що правду чисту в руки ката
Віддав, одвіт від себе відпихав;
То й правда вся була єму віднята,
Все, чим він жив, гордивсь і віддихав.
Сімя єго пропала наче тінь
І кесар з служби з ганьбою прогнав,
І рідний город випхнув з своіх стін.
Старий, слабий край шляху він стогнав,
Шматка просив, та до кінця ворожі
Камінєм в него кидали прохожі.
9 сент. 1889.
