Як я ненавиджу вас, ви машини,
Що трете кости, рвете серце в грудях,
Вбиваєте живую душу в людях,
І потім кажете: „Щож, ми невинни!
„Нас на такі заведено пружини,
Ми мусимо! В самих нераз вся суть, ах,
Бунтує ся… Та що робить! Не будь, ах,
У нас тих пут, становища, родини“…
Як я ненавиджу вас, добрі, щирі,
Що служите неправді, підлоті, —
Чи служите у злій, чи в добрій вірі!…
Ні, ті, що в добрій вірі служать, ті
Ненависні міні в найбільшій мірі,
Як на рабі тім пута золоті.
9 сент. 1889.
Що вовк вівцю йість — жалко, та не диво,
На те він вовк, розбійник, душогубець.
Та як би віл, спокійний травоскубець,
Приняв ся враз живеє рвать мясиво?…
Що ширить тьму у рясі темнолюбець,
Що кат у фраку точить кров як пиво,
Що злодій-фарисей основи живо
Спаса — се зле, та злий в злім не проступець.
Та чесний чоловік, що злому служить,
Своєю честю покриває мідний
Лоб підлоти, а стиха плаче й тужить, —
Се вид найвисшоі погорди гідний,
Се вид Пилата, що Христа на муки
Віддав, а сам умив прилюдно руки.
9 сент. 1889.
