Сторінка:З вершин і низин. Збірник поезій Івана Франка. 1893.djvu/18

Цю сторінку схвалено
V.

Земле, моя всеплюдощая мати,
Сили, що в твоій живе глубині,
Краплю, щоб в бою сильнійше стояти,
Дай і міні!

Дай теплоти, що розширює груди,
Чистить чутє і відновлює кров,
Що до людей безграничную будить,
Чисту любов!

Дай і огню, щоб ним слово налити,
Душі стрясать громовую дай власть,
Правді служити, неправду палити
Вічну дай страсть!

Силу рукам дай, щоб пута ломати,
Ясність думкам — в серце кривди влучать,
Дай працювать, працювать, працювати,
В праці сконать!
 1880



VI.

Розвивайся лозо борзо,
Зелена діброво!
Оживає помертвіла
Природа на ново.
Оживає, розриває
Пута зимовіі,
Обновляєсь в свіжі сили
Й свіжіі надіі.

Зеленій ся, рідне поле,
Украйінська ниво!
Підоймися, колосися,
Достигай щасливо!
І щоб всяке добре сімя
Ти по вік плекала,
І щоб світу добра служба
З твого плоду стала!
 1880.