Правда, пес той золочений,
Що на дах аж виліз сміло,
Безперечно й неохибно
Був найвисшеє йіх діло.
Висше вже не йшли вони,
Та за те в недовгій хвили
В шир і вдовж усю краіну
Наче морські хвилі вкрили.
Про широку ту діяльність,
Що лилась, мов ріки з моря,
Ось яке в той час писала
Славна „Ботокудська Зоря“.
„Слава Богу, час минає!
Не то диво, що минає,
А то, що збудившись раз,
Наш народ вже не дрімає.
„Не дрімає і не спить,
А кріпить ся і ликує,
Славить Бога і монарха,
З ворохобників кепкує.
„Бог нам дав житє й здоровлє,
Цар — руіни з академіі,
Ще як би нам хто дав грошей,
То були би ми в Едемі.
„Ми лояльні! Ми за волю
Шабельками не махали, —
Що дали, ми брали смирно,
Ще й у ручку цілували.
„Ми тверді, бо мов скала
Стоімо на віри грунті.
В вірі вся будучність наша,
А не в вільнодумнім бунті.
„Ми й учені! Ще дяки
Нас псалтир читати вчили:
З книг святих вся мудрість наша,
А плювать нам на машини.
Сторінка:З вершин і низин. Збірник поезій Івана Франка. 1893.djvu/122
Цю сторінку схвалено
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/c/ce/%D0%97_%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%88%D0%B8%D0%BD_%D1%96_%D0%BD%D0%B8%D0%B7%D0%B8%D0%BD._%D0%97%D0%B1%D1%96%D1%80%D0%BD%D0%B8%D0%BA_%D0%BF%D0%BE%D0%B5%D0%B7%D1%96%D0%B9_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%B0_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%B0._1893.djvu/page122-1024px-%D0%97_%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%88%D0%B8%D0%BD_%D1%96_%D0%BD%D0%B8%D0%B7%D0%B8%D0%BD._%D0%97%D0%B1%D1%96%D1%80%D0%BD%D0%B8%D0%BA_%D0%BF%D0%BE%D0%B5%D0%B7%D1%96%D0%B9_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%B0_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%B0._1893.djvu.jpg)