Надійшов 1848 рік, „дивний ґедзень на народи“, бидло розгуляло ся, канчук пропав, а в Галичині урядник Встидіон, по словам неприязних елементів, натворив Ботокудів.
„Ну, та звісно, Встидіон
Не був Бог, то й ті особи,
Що він натворив, не мали
Й крихти людськоі подоби.
„Руки в них — лишь к собі горнуть,
Рот кричить лишень, чоло
З міді й юхту, ані мізку,
Ані серця не було.“
Против такоі клевети протестують праві Ботокуди горячо.
„Брешете, щоб Встидіон
Не на людськую подобу
Сотворив нас і за те
Гріх тяжкий поніс до гробу.
„Не якийсь там Встидіон
Сотворив нас мов нелюдство,
А сам пан Біг сотворив
Нас і наше ботокудство.
„І з поміж усіх народів
На землі лиш ми єдині
Так як вийшли з рук господніх,
Так лишили ся й до нині.
„Так, до нині ми лишились
З серцем, з розумом дитини,
Наче вчора духом своім
Оживив нас Бог із глини.
„І та глина — ми то чуєм —
В нашій ще лежить істоті,
Вічно нас манить і тягне
В ріднім бабратись болоті“
