Я нелюд! Часто щоб зглушить
У серці люту муку,
Я чистий образ твій убить
Знимав проступну руку.
Я з вулиці болото брав,
Камінє кременисте,
І кидав ним у образ твій
В лице твоє пречисте.
Я мов безумний лютував,
Мов пяний у нетямі,
Хоч чув, що власне серце рвав
Злочинними руками.
Та як минув скажений дур,
Я чувсь брудний, недужий,
А образ твій яснів в душі,
Мов сонце верх калюжі.
Неперехідним муром поміж нами
Та доля стала, мов два судна море
Розносить нас між двома берегами,
Моя ти ясна, хоч холодна зоре!
Ще здалека слідить тебе мій взір…
Твій свіжий слід я рад би цілувати,
І душу тим повітрєм наповати,
Що з твоіх уст переплило в простір.
І щезла ти. Мов в лісі без дороги
Остав ся я. Куди тепер, за чим?
Підтяті думи, не провадять ноги,
А в серці холод… Дим усе те, дим!
