Економічний поступ нації є найміцнішою зброєю в її боротьбі за свою незалежність.
Земля того,
Хто тую землю робить,
казала Леся Українка. Не нарікання на руїнах знищеного Сіону, а уперта господарська чинність допоможе нам запанувати на Українських землях.
Це знають наші вороги, коли нищать добробут нашого народу. Це знаємо також ми, готуючися до останнього натиску в боротьбі за нашу політичну і національну волю.
Але ми розуміємо також і велике значіння організації для осягнення успіху у всякому змаганні.
Українські інженери-еміґранти ріжних фахів, ці старшинські кадри великої армії праці Нової майбутньої великої України, з перших же днів еміґрації почали гуртуватися по фахах та територіях, куди їх закинула доля.
Минуло одначе десять літ, доки ми, нарешті, внаслідок логічного розвитку організаційного процесу, доспіли до інтеґрації всіх інженерських організацій в один всееміґранський союз.
І склад учасників і перебіг засідань Установчого З'їзду 15–17 листопаду 1930 р., в наслідок якого утворився Союз організацій інженерів українців на еміґрації, показав, що необхідність Союзу відчувається великою більшістю наших інженерів-еміґрантів.
Статут Союзу ухвалений на З'їзді одноголосно. Так само і головніші постанови З'їзду. В склад Союзу увійшло 10 організацій , що об'єднують 382 члени. Отже наш молодий Союз став відразу численною по своєму складу та міцною своєю єдністю організацією. І це дає надію, що активність всіх без винятку об'єднаних в Союзі інженерів піднесе наш Союз на те чільне місце, яке йому належить по змісту поставлених ним собі завдань.
Але утворення Союзу еміґранських організацій не є нашою конечною організаційною метою. Це лише перший крок до об'єднання всіх українських організацій інженерів. З'їзд це ясно проголосив у своїй постанові, де закликає Українське Технічне Товариство у Львові, як організацію, що перебуває в краю, взяти на себе ініціятиву по скликанню Всеукраїнського З'їзду Інженерів з метою утворення Єдиного Всеукраїнського Союзу.
