Сторінка:Зубенко Іван. Маруся Орлівна. Бизюківна. Леся (1933).djvu/22

Цю сторінку схвалено
ЛЕСЯ.
 

Нарешті я залишив місто.

Давніше мені здавалось це неможливим. Я не уявляв собі, що робитиму в селі: болото по коліна; увечорі — хоч око виколи; пси, самота, застарілий часопис і хіба ґітара або ґрамофон…

А місто?!. Гай-гай!..

Електричність, театри, кіна, парки, музика, бібліотеки, вітрини, кафе, біліярди, студентки…

Політика… мистецтво… інтеліґенція!..

Кінець! Я переконаний прихильник міста!

І я жив у місті.

Удень давав лекції по школах, увечорі…

Ех, хто не знає, скільки розваг дає місто увечорі!..

Я був задоволений. Мріяв про те, як буду інспектором, як буду мати скарбове помешкання з освітленням і опалом; як одружуся…

Та несподівано сталися фатальні події.

Почалася світова війна. А далі — мобілізація, фронт, військова школа, і нарешті революція!..

Коли повернувся до міста, то вже про карієру й скарбове помешкання думати не приходилося — дай Боже якось прожити й прохарчуватись…

І це швидко стало неможливе. Зявилися величезні „хвости” (черги) на хліб, цукор, опал… Тай не завжди дістанеш.