мало унеможливити ворогові наново організувати й поповнити свої бойові частини. А поки прийшли б частини з глибокої Росії, Україна, вже вільна від ворога, мала б можливість перевести загальну мобілізацію й утворити велику армію.
Такий був плян вищого командування, і його в загальних рисах оголосили й частинам.
Успішний початок його виконання залежав від завтрішньої акції „Незломної” дивізії.
На просторій толоці за містечком Н. розташувалися частини цієї дивізії. Полки піхоти, кулемети, гармати, кіннота — усе на своїм місці, усе в порядку.
Над вечір частини обїздив генерал Давиченко.
— „Незломні”! — говорив він: — Настав давно очікуваний день, коли ми переходимо в рішаючий наступ проти ворога, щоб його розбити й нашу дорогу Батьківщину — чуєте, „Незломні”? — звільнити від окупанта! Вільна й незалежна Україна — це буде завершення нашої боротьби. Коли ми брали до рук зброю, то давали собі слово: або вільна Україна, або не жити… І ось третій уже рік ми не випускаємо з рук тої зброї. А завтра, „Незломні”, нам припадає велика честь, але й трудна задача: першим проломити ворожий фронт, першим завдати йому дошкульного удару й тим пробити ворота для усієї нашої армії!.. Старшина й козацтво! Сподіваюся, що я не потребую нагадувати, як повинні поводитись „Незломні”: залізні в бою з ворогом, милостиві до подоланих, прихильні й щирі до мирного населення… Від нашого завтрішнього наступу залежить успіх Української Армії. Ні кроку назад! Вперед за Україну! Слава Україні!..
— Слава!
— Слава Україні!
