Сторінка:Зубенко Іван. Галина (1934).djvu/136

Цю сторінку схвалено
ЕПІЛЬОҐ.
 

На цей раз уже не „Авдиторія”, а міський театр тріщить від публіки.

І партер, і льожі, і балькон — усе наповнене вщерть.

На сцені почесна президія свята, а на чільному місці сидить Галина Сумна.

Побіч неї Роман, Ковдерський, Кришевський і інші вояки, повстанці.

Залунав ґонґ.

Тихо.

Ось підводиться представник уряду, міністр Пилипович, і голосно, виразно каже:

— Уряд Української Народньої Республіки, признаючи великі заслуги перед Батьківщиною шановної громадянки пані Галини Сумної, постановив: занести її імя до „Золотої книги визволення України”, крім того громадянку Сумну нагороджує найвищим орденом „Визволення”.

Гуде, реве саля. Вітає патріотку, хоч не знає про страшну посвяту Галини.

А генерал Давиченко, другий представник уряду, вже причеплює до Галининих грудей дорогу відзнаку.

Вітає Галину, вітає Романа.

— Дуже радий за вас, пане сотнику… віднині полковнику, — що маєте таку достойну дружину… Не кожному припадає щастя мати подругою таку патріотку й громадянку…

Міністр Пилипович записує до „Золотої книги” дальші ймення: полковник Роман Сумний, сот-