самої ідеї української державности, в розмосковленні духа середніх і нижніх верств суспільства, в приєднанні загальних симпатій до української справи.
Бо ж нове життя щойно творилося; революційно творилося, та ще в час, коли, по словах Т. Шевченка, Україну збудили дійсно ограбовану й дійсно приспану.
Москалі, жиди, малороси, українці… Комуністи, боротьбисти, самостійники, федералісти…
Хаос понять, ідей, форм… А з цього всього треба викришталізувати ясну ідею української державности, та ще не маючи в масах ґрунту, що на нім можна було б опертися — а це: національної свідомости.
Отож поруч із творенням нових форм державного життя, треба було творити й нові публічно-громадянські форми, що надавали б цьому життю українського характеру й робили певну пропаґандивну роботу.
Сюди насамперед належали — „Просвіта”, театр, приватне рідне шкільництво, преса, спілки, клюби, кооперація, тощо.
І власне тут для місцевих українців було широке поле для творчої діяльности.
До організації „Просвіти” взялися „земці”, на чолі з Іваном Шелюком, членом повітової управи. Праця пішла успішно — й незабаром будинок колишнього „Губернскаго Дворянскаго Собранія”, прикрашений жовто-блакитними прапорами, вже кипів, мов вулик. Це був український форт Шаброль, українська кріпость, звідки українці завойовували одну за одною позиції.
Тут насамперед зорганізували читальню — де цікаві відвідувачі (українці, головно — молодь,
