Грицько кричав:
— Стій! — і вибухнув у повітря.
Коні важко дихали і ще важче одбивали пил.
Передні були вже зовсім близько, хуторяни направили дробовики і ще раз крикнули:
— Стій!
Клацали підкови, пил улігся. Передні приставали, потім зовсім стали.
Перебалакувались між себе. Степан хитнув головою й зліз.
— Один чорт, влопалися… Аби хоч менш їх! — теж стали.
Грицько забрав «нагана». Федось мовчав, а хуторяни забрали коней та гладили гриви.
Степан та Федось злізли з коней. Пішли.
Повернули й мовчки поїхали.
Грицько придивився.
— Хлопці! Чого мовчите? Не поїхав, якби не начальник, підкупили, мабуть, оці…
Хазяї єхидно засміялися, а Федось підняв голову.
— Я і на суді скажу, що буржуїв бив! І все… А як вернуся, то побачимо. А начальник буржуйський попихач!
Була тиха степова ніч, мріяли сині лани, нічні кажани перелітали по-над дорогою.
А згори дивився на цих людей срібнорогий молодик.
 |
|
