увійшли жителї передмістя св. Степана на чолї зі своїм попом, котрий став їх проводиром. Пошукавши трохи, народ спустив ся в льохи, де була захована зброя. Та раптом відтіль розляглись крики і стогін. На сходах, що вели у льохи, натовпилось стільки людей, що ті, котрі, йшли поперед других та вже узброїлись, не могли вернутись назад. Юрба повалила їх своїм натиском, і вони давили один другого. Се могло скінчитись дуже погано. Скільки силачів, що були в льоху і змогли встояти на ногах, не вважаючи на натовп, скупились у тїсній гурток і наставили штики своїх рушниць на людей що напирали зі сходів. Се примусило юрбу подати ся назад. Натовп в льохах трохи зменшив ся. Але тут трапилась нова біда. Лїхтарі, що осьвічували дорогу у льоху погасли. Крики і тїснота знов збільшились. В темнотї задавили кількох людий. Їх бережно винесли на верх, тихо поклали на траву, і юрба рушила до Бастилїї.
В ту пору на Мясній вулицї був шинок Дюваля, де обідало богато революціонерів. В сей шинок убіг очинивши з шумом двері, чоловік, увесь в потї, в капелюсї на бакир, в одежі з одного шматя. Се був Каміль Демулен, котрий приймав
