іще учора вдало ся задержати барку, гружену порохом. Жінки з вікон плескали в долонї узброєним горожанам.
Зброя була ще не у всїх, а всїм бажалось узброїтись. Ще в другій годинї у ночі народ сокирами розбив двері порохового складу у Думі. Порох роздавали в паперових пачках. Але його не стало на всїх що надходили. А тимчасом вістки раз у раз були трівожнїщі: „Королївський полк стоїть готовий до бою на Тронній площі… Иньший полк вибиває жителїв передмістє святого Антона. Така то вулиця уся залита кровю“. Се були фалшиві вістки, та вони ще збільшували войовитий пал народа. У ріжних частинах міста дзвонили на ґвалт, будували барикади, копали рови. Париж переміняв ся в утаборений військовий стан.
Величезна сила народу рушила за рушницями до Інвалїдного Дому. Начальник Інвлїдного Дому підійшов до решоттки і прохав юрбу почекати, заки він знесеть ся з королем. Товпа почала начеб то вагуватись, але хтось крикнув: „Нащо? Ми тільки згаємо час!“ і всяка непевність зникла. Багато людий зразу опинилось по той бік решотки, розброїли сторожу і розбіглись по дворі. Перші
