циферблятї, вкрашеному двома закутими в кайдани фіґурами. Сюди на понурий двір випускали, завсїгди по одному тих з звязнїв, котрим дозволяли погуляти та потїшитись рухом хмар або шматком синього неба.
Розказують що відомий своєю лютістю римський імператор Калїґуля так говорив своїм катам: „Катуйте так, щоб ваші жертви ПОЧУВАЛИ що вмирають“. Маленьке віконце пробите в стїнї, котра мала завдовшки до півтора сажня, було захищене трома решотками і ледве не ледве пропускало сьвітло в тюремну келїю. Деякі келїї були улаштовані наче клїтки. Але не було нїчого страшнїщого від келїй, котрі містили ся у тюремному підземелї. Вони комашились від щурів, жаб та павуків. Вся їх обстанова складалась з великого каміня, прикритого жменею соломи. Вони лежали майже на три сажнї низше двора. Богато з них зовсїм не мали вікон: сьвітло проходило в них крізь вузькі щелини, котрі виходили у рів, де текла нечисть. Сидячи у півтьмі оточені гидкими гадами, вязнї крім того дихали смирдячим повітрєм.
Але що значили сї стражданя тїла супроти моральних мук, супроти жаху
