пив. Але на що рішитись? З надвору, крїзь тріск перестрілюваня, проривав ся могутний поклик: „Спустїть міст! Спустїть міст!“ Інвалїди повторяли: „Треба піддавать ся!“ Комендант порішив піддать ся.
По його наказу один з офіцирів підійшов до згідного моста і крізь одну з пробитих у ньому дїр кинув записку, в котрій комендант оповіщав народ, що Бастилїя піддаєть ся. А тимчасом обложені кричали: „Не вбивайте нас, ми піддаєм ся!“ Ґвардийцї, що були помїж облягаючими відказали: „Ми честю ручимось, що вам не вчинять зла; спустїть міст“. Міст спустили. Народ мов той бурхливий потік, увірвав ся в кріпость.
Військо, що боронило Бастилїю, стало в двох рядках на дворі. Інвалїди з правого, швайцарцї з другого боку. Салдати порозставляли свої рушницї по під стїною і скинули перед народом свої шапки. Інвалїди радїли, що народ переміг, але їх становище було дуже непевне, бо їх мундури давно остогидїли народови. А швайцарцїв котрі носили червону одежу, народ вважав за вязнїв. Їх обступили, почали обіймати, називали братами. Лише один з них згинув через те, що злякав ся. Йому вже
