імення котрих зостались невідомі. Сї горожани були вбиті, але Елї та Реолеві вдало ся відтягти запалені вози. Зараз-же нацїлили гармату на звідний міст. Тверда відвага захопила народ. Напад настав все лютїйшим. Було чутно вистріли сусїднього дому. Бастилїя відповідала гарматами, картечю. Але відвага облягаючих росла заразом з небезпекою. Робітники, крамарі, салдати, чужинцї, що майже не знали Парижу, попи, жінки, все перемішалось в одну юрбу, захоплену одним спільним почуттям. Одну дївчину ранило біля її жениха. Один горожанин, котрого ранило на смерть, сказав піддержуючим його людям: „Товариші, я помираю, але ви не піддавайтесь, ми переможемо“. І все зо всїх боків лунав той же крик: „Хочемо здобути Бастилїю!”
Чи вдасть ся її здобути? Здавалось, що на се мало надїї. Нїчим не захищений від вистрілів, народ мусїв боротись з ворогами, котрих боронили товстї стїни кріпости, в нйого не було й одного з тих засобів, котрих вигадала військова штука, він був недосьвідний в військовому дїлї, серед нього було богато хапаня, безладу. Його відвага була варта дивованя, та
