то незабаром стало щораз ясніше виявлятися, що Галицько уніатська церква вже не добра ні для Польщі, ні для Риму. Рим хотів щораз більшої асиміляції нашої церкви з латинською церквою, тому насильно вводив целібат духовенства; латинізатори були для нього "gratissimoe nesenle", а ті, що боролись за честь, обличчя й права нашої східної церкви, були під перманентним оскарженням і переслідувані.
Польща хотіла і латинізації нашої церкви і полонізації нашого народу, тому руйнувала й переслідувала православну церкву, надуживаючи при тім унії (забирання т. зв. поуніатських церков), нашу галицьку уніатську церкву держала в стані перманентного оскарження, а поза межами Галичини, з благословення Риму, творила нову уніатську церкву, піддану безпосередньо польським єпископам.
Доходило до дивоглядних випадків. Митрополит Андрей Шептицький явно в часописах протестував проти забрання т. зв. поуніатських церков, а, кінець-кінцем, папа Пій XI продав ті церкви польському урядові за 2.000.000 злотих.
Наша галицька Церква стала безнадійна, без можливості руху й росту, наче зв’язана ланцюгами. Латинізатори проповідували, що наша церква має рости в напрямі щораз більшої латинізації та ненависти до православної церкви. А ті з нас, що приходили до православної свідомості, саме завдяки тим різним надужиттям унії, боліли в серці, ревізували уніатські погляди, в яких їх виховано, і ждали нового "потрясення світу", бо тільки воно могло нас вирятувати від загибелі, яка йшла на нашу церкву й на наш народ під шовіністичною Польщею.
Війна гітлерівської Німеччини проти СРСР незабаром виявилась як війна для винищення всіх слов"ян.
