дисертації д-ра К. затримав його в Києві на цілий день і лише ввечері він потрапив до Бучі й перебув там цілий другий день, обіцяючи родині за тиждень переїхати вже зовсім на ціле літо. Приїхавши в цей — останній раз до Бучі, він захопив із собою нову щойно куплену книжку «Le Metabolisme basale Claude Gautier et Rene» і цілий ранок неділішній приділив читанню її. Увечері цього ж таки дня повернувся до Києва і дальших 5 день напружено працював, поспішаючи закінчити все до призначеного дня від'їзду; на п'ятницю 29/VI було призначено захист дисертації його учня лікаря Б. Напередодні, пізно ввечері Теоф. Гавр, в дощ довелося відвідати одного хорого; ніч пройшла майже без сну. Вставши годині о 5 вранці він дуже хвилювався з приводу майбутнього диспуту й скаржився на загальне знесилення. Чорна кава трошки його підбадьорила. Перед від'їздом до Академії він прийняв кількох хорих, що їм призначив був з'явитися того дня; останньому хорому (викладач Немолодишев) він сам поскаржився на свою фізичну й моральну втому, додавши: «чему быть, того не миновать».
Під'їхавши до Академії, де мав відбутися захист дисертації, він швидко скочив із візника і так легко пішов по сходах, що один із служників Академії не впізнав Теоф. Гавр. і підійшов ближче роздивитися, хто саме приїхав. Із Академії Теоф. Гавр., не заїжджаючи додому, мав їхати оглядати нову санаторію «Кинь-Грусть».
Під час диспуту він почув себе погано. Помітивши це, близькі учні підійшли до нього й хотіли перервати засідання, але Теоф. Гавр, не дозволив це зробити й досидів до кінця за столом, спершись на свого сусіду. Коли оголосили, що диспутант достойний докторантського ступеня, Теоф. Гавр. попросив перенести його з залі в окрему кімнату, показавши, що в нього паралізована права половина тіла. Інсульт стався коло 2½ год. дня. «Швидка допомога» перевезла Теоф. Гавр. додому; ужито всіх лікувальних заходів; температура підскочила до 38,0. Знов з'явився гострий нефрит; систолічний кровотиск 240 за Riva-Rocci; на 4-ий день захорування Теоф. Гавр. покращало, температура знизилась мало не до нормальних цифр, гострота нефриту різко зменшилась, тиснення спало до 160, свідомости і мови за ввесь час захорування Теоф. Гавр. не втрачав. До свого стану він ставився спокійно, не ремствуючи, — очевидно, добре усвідомив свій стан і сказану йому діяґнозу: «спазм мозкових жил» приймав з легкою посмішкою, кажучи: «добре, коли це так». У всіх своїх почуттях і симптомах він розбирався до дрібниць, диференціюючи якийнебудь незрозумілий для нього симптом (з погляду спазму мозкових жил) з кимось із своїх учнів, і не діставши від них відповіді, просив подумати над цим або подати на обмірковання на тих великих консиліюмах, що двічі на день відбувалися коло його ліжка. Установили постійну варту; одночасно двоє лікарів із його численних учнів, хоча в цьому, мабуть, і не було потреби, бо сила київських лікарів постійно чекали в його квартирі. Протягом цих тяжких днів не було в Києві людини, яка не намагалася б довідатись усіма приступними для неї способами про перебіг хороби Теоф. Гавр. Розмови про те, «що й як із проф. Яновським», було чутно на вулицях, і в трамваях, і по
