садиба Скальського була не якоюсь собі тогочасною міщанською хатою селянського типу, але справжньою ланською садибою, свідчить те, що він її продав згодом шлт. Кжевським, від яких садибу цю набув і нею володів 1767 р. шлт. Войнаровський[1].
Мабуть, доктор Скальський, перебування якого у Вінниці можна віднести приблизно на 50–поч. 60 рр., продавши свою садибу, не жив у Вінниці, бо, коли восени 1770 р. в Вінниці та в її околиці лютувало морове повітря, «боротьбу» з цею пошестю провадив міщанин із Старого Міста знахар Заїка. Район практики цього знахаря був досить значний, бо у вересні того року запросили його для боротьби з пошестю, за постановою міського уряду, мешканці містечка Браїлова (25 клм. од Вінниці). Методи льокалізації пошести, що їх застосовував цей знахар, були досить ориґінальні: Заїка викопував з могил трупи жертв пошести та закопував їх біля меж сусідніх сіл, кажучи при цьому: «Нехай отак пошесть відокремиться, знесилиться, піде геть», Але звичайно наслідком отаких заходів було ще більше поширення пошести, як це занотував тогочасний літописець-капуцин[2].
Трохи інакше про ті методи «боротьби» з пошестю, що їх практикував того часу Заїка, подає хроніка Браїлівського тринітарського манастиря.
За цією хронікою[3], чуму занесло до Браїлова в березні 1770 р. російське військо, що поверталося з Молдавії. Влітку чума почала так лютувати, що деякі браїлівці, залишивши 13/VI 1770 р. місто, порозбігалися по лісах та полях. Обгорнений забобонним жахом, Браїлівський міський уряд ухвалив тоді вдатися до Заїки. Наслідки цеї постанови були за хронікою такі:
…«De civitate Vinnicensi conductus est consulto homo rusticanus, qui sese pestilentiam sedaturum Jactitabat; dum igitur superstitiosus homo ex sylvis campisque miseros exules in domos convocat jubetque ut per illos res omnes in eorum domibus existentes de loco moveantur, excitata infectione vehementius inficiuntur et sequenti nocte ac deinceps muito plures quam alias morluntur, rustico importare pecuniarum aliarumve rerum pondere onusto fugiente, qui etiam infectus domum suam nec non plures cohabitantes infecit, cum quibus morte quaesita luit justissimas poenas. Dehinc porro pestilentia in Brahilovienses et villas finitimas avidius grassabatur».
Хроніка додає, що серед культурніших верстов браїлівського населення боротьбу з чумою провадив того самого часу дуже досвідчений російський військовий хірурґ, який, між іншим, вилікував трьох ченців
- ↑ Київського Центр. Архіва Давніх Актів акт. книга № 5070 f. 55. — Надалі автор, покликаючись на акт. книги К. Ц. А. Д. А., подаватиме лише числа урядової нумерації відпов. акт. книг, поминаючи назву архівосховища.
- ↑ І. Шиповичъ «Лѣтопись Винницкаго капуцинскаго кляштора». Кам'янець-Под. — 1902, p. 29. — М. ін. уживані того часу запобіжні заходи від повітря та наук. методи його лікування викладено в розвідці барона Аша, складеній 3/VII 1770 в обозі над Прутом та надрукованій невел. брошуркою (9½✕15½ см., 1–16 стор.) 1797 р. в Міньківцях, яко порадник шляхті Ушицького повіту для рятування себе й своїх підданих, під назвою: Sposob leczenia choruiących na zarazę powietrzną, czyli czumę, w. Jassach praktykowany przez barona von Asch. (Відділ Стародруків Всенар. Бібіліотеки України).
- ↑ «До історії Коліївщини». Записки чина св. Василія Великого. Жовква, 1928, т. III вип. 1–2, p. 207.
