що привело його до передчасної смерти. У другому своєму листі з Ляйпціґу він пише, що дедалі він вивчає медицину, то більше бачить її глибин. «Учитися, вчитися й учитися, побачити на власні очі, усвідомити, як мало знаєш, не закривати очі на це, намагатися все життя поповнювати свої знання, щоб принаймні менше шкодити хорим…»
Далі ми бачимо ряд подорожів за кордон з тією самою метою. 1901, 1902, 1903 рр. Т. Г. літні 2—3 місяці живе з своєю родиною в невеличкому приморському курорті Кранці, а сам щодня о 7 годині ранку їде до Кеніґсберґу, де працює в клініці проф. Ліхтгайма; вечори проводить серед своєї родини, читаючи взяту літературу, опрацьовуючи матеріяли своїх наукових праць, зроблених протягом зими. За цих декілька літніх місяців він відпочивав від київського бурхливого життя й набував можливість працювати далі в галузі улюбленої науки. Тут він мав час гуляти з своєю родиною в мальовничих околицях Кранца. Обідаючи за табльдотом, Т. Г. швидко знайомився з мешканцями цього пансіону й незабаром був загальним улюбленцем, чаруючи всіх своєю вдачею, жвавим розумом і особливо дотепністю. Як він від'їжджав, за ним сумували. Одного разу, довідавшись, що він від'їжджає на батьківщину, всі мешканці пансіону захотіли виявити свою пошану й любов таким красивим способом: напередодні від'їзду Т. Г. оркестра, що грала звичайно в курзалі, розташувавшись у садку проти вікон його кімнати, дає концерта, складеного з творів самих російських композиторів: Чайковського, Римського-Корсакова, Рахманінова. На видрукуваній програмі зазначили, що концерта влаштували мешканці пансіону на честь д-ра Яновського, що від'їздить на батьківщину.
З інших подій описуваного періоду треба зазначити подорож Теоф. Гавр. до Петербургу р. 1896. Два літні місяці він працює по бібліотеках, вишукуючи потрібну йому літературу, і рівночасно працює в Інституті експериментальної медицини. Їде до Фінляндії, щоб оглянути Халільську туберкульозну санаторію, мріє влаштувати таку саму санаторію на своїй батьківщині. У листі до своєї дружини пише: «хоч би вистачило сили й часу на аґітацію, щоб улаштувати таку саму лікарню для нещасних сухотників». Цих хорих він найбільше жалує, — рік тому помер його брат Сергій Гаврилович з туберкульози легенів. Він завсіди казав, що для безнадійних фтизиків — немає нічого; на курорт хоча б і дозволяли матеріяльні умови — послати не можна, місцеві лікарні — не приймають їх, ці бідолахи гинуть у тяжкому моральному стані вдома, заражаючи всіх навколо себе. Ціле життя аґітував Теоф. Гавр. за організацію лікарні-притулку для безнадійних туберкульозних хорих.
Року 1895-го Теоф. Гавр., на прохання головного лікаря Київського військового шпиталю, читає курса з бактеріології, для військових лікарів.
У серпні 1897 року в Москві відбувся XII міжнародній з'їзд лікарів; присутніх членів було близько 8.000 чоловіка; доповіді робили (крім російської) французькою, німецькою й англійською мовами. Теоф. Гавр. присутній на з'їзді й з пропозиції редакції «Врача» реферує для цього журналу доповіді терапевтичної секції.
