й Достоєвського. Надто яскраві були ці спогади, коли, вже залишивши працю, хорий і підупалий на силах, проф. Малінін, цей улюбленець геть усього студентства 80-тих років, ліг у клінку Т. Г. вже за наших часів.
Т. Г. слухає лекції; мало того, сам працює в галузі цих наук. У його записній книжці подибуємо виписки з «Социологии» Спенсера, з зазначенням сторінок; виписки ці стосуються найбільше соціяльної різниці між людьми і моментів, що спричиняються до прогресу. Цікава одна з них; подаю її дослівно: «Жизнь потраченная в погоне за удовольствиями, не приносит удовлетворения, потому что оставляет слишком многие стороны человеческой природы в бездействии» (стор. 388).
З цього моменту Т. Г. починає так будувати своє життя, щоб усе воно проходило в царині думки, певніше науки, хоч одночасно розвиває й інші сторони своєї душі; — він розумів і відчував красу мистецтва й природи. Проф. Калачинський, свідок цього періоду життя Т. Г., згадує, як він, живши мало не проти Духовної академії, відвідує вільного часу хорові співи й концерти струнної оркестри студентів цієї академії. Брати участь у хорі він не міг, бо не мав голосу, а в оркестрі грав би з охотою. Після спроби, побачивши свої технічні хиби, Т. Г. рішуче відмовився брати участь в оркестрі, хоч як умовляли його товариші, експерти з цієї оркестри.
Медицину Т. Г. студіює за тою самою методикою, що і в гімназії, себто все вивчає детально; отже цілком зрозуміло, що часу Т. Г. завсіди бракувало. На старших курсах він змушений був не слухати лекцій не свого факультету.
Бувши студентом IV курсу, Т. Г. серед найвидатніших студентів бере участь в організації «Научного клинического общества студентов-медиков г. Киева». Ініціятива утворити таке товариство належала А. А. Киселеві, нині професорові 2 М. Г. У.; навколо його згуртувалося 11 чоловіка; з них найвидатніші були, крім Киселя, Теоф. Гавр., П. В. Нікольський (нині проф. Ростовського університету) і М. Г. Черняхівський (був пізніше за проф. Варшавськ. універс.). Містилося це товариство в приміщенні порожньої лябораторії (жартома її називали «сечова кімната») при факульт. терапевтичній клініці. А. А. Кисіль приніс свого мікроскопа, скинулися й придбали молоді дослідники все потрібне для роботи з ним; допоміг також проф. Мерінґ. Один раз на місяць відбувалися засідання, де учасники товариства робили доповіді. Перше засідання відбулося 3/XI 1881 р. Тут, мені здається, треба вбачати початок тої великої й довгої роботи в галузі лябораторних досліджень, що їй, скінчивши університета, Т. Г. присвятив потім декілка років, і в царині якої він був великий знавець. З своїми університетськими товаришами, надто з учнями цього наукового гуртка, Т. Г. підтримував дружні стосунки ціле свое життя. Один з них — проф. П. В. Нікольський, у посмертних спогадах про Т. Г. каже про нього так: «він був видатний студент своєю освітою, начитаністю й працездатністю… як товариш — був дуже чулий до всякої неправди… завсіди добродушний, привітний, він справляв на всіх чарівне вражіння».
Опанувавши німецьку й французьку мови так, що вільно читав наукову літературу, Т. Г. ще з студентських років починає вивчати англійську
