гімназія містилася на Подолі, на розі Хоревої й Костянтинівської вулиць; вона була суто демократичною школою. У той час батьки Теофіла Гавриловича жили у Вінниці на Поділлі, де служив Гаврило Іванович. З цього часу Теофіл Гаврилович виходить з-під безупинного догляду й виховання батьків, і гостює в них тільки на літніх вакаціях.
Теофіла Гавриловича й його брата Хрисанта віддали на квартиру до дуже досвідченого молодого в той час педагога М. Г. Ружицького. У цій родині Т. Г. мав доброго керівника в галузі шкільного навчання й загального розвитку в особі М. Г. Ружицького, а його старенька мати з матерньою увагою стежила за вихованням Т. Г. в бажаному для його батьків напрямку. У цьому оточенні він прожив 3 роки, а далі оселився на квартирі в помічника клясного наставника тої самої прогімназії Ф. А. Барцева.
Обставини життя в цей період перебування на квартирі Ф. А. Барцева дуже відмінні від попередніх[1]. Поперше, декілька слів про саме приміщення. Квартира Барцева містилася проти прогімназії в історичному будинку петрівської доби, де, за усними переказами, жив Петро, бувши в Києві. Містилася вона на другому поверсі; гімназистам, що жили в цій квартирі, дали кімнату, цікаву тим, що скидалася вона швидше на оранжерію, аніж на приміщення для людей: улітку в ній була тропічна спека, а взимку нестерпний холод; у ній жило 5 гімназистів.
Сам Ф. А. Барцев був дуже добродушна й гарна людина, але на своїх вихованців мало звертав уваги; до їхньої кімнати він майже ніколи не заглядав; його вихованці жили як хотіли. Усі п'ятеро мешканців цієї кімнати-оранжерії жили дружньо, дарма що мали різні вдачі. Якщо траплялася інколи боротьба серед членів цієї молодої колонії, навіть іноді цілі «баталії», то мали вони завсіди характер жартівливий; найзвичайнісінька причина цих «баталій» подушками та башликами й іншими м'якими речами був холод у кімнаті. Теофіл Гаврилович брав участь у цьому пустуванні, але якось скромно, соромлячись, стримано. Щодо фізичного розвитку, він був дуже мініятюрний і худенький хлопчик, з широко розкритими допитливими очима; його, завжди похаплива, хода, з нахиленим наперед тулубом (наче припадаючи на ногу) була в нього ще з дитинства. Так його малює в своїх спогадах П. А. Когут. У цих баталіях Теофілу Гавриловичу найбільше попадало; не вважаючи на слабеньку будову тіла, він майже ніколи не хорів і не пропускав лекцій. (З його маленького зросту товариші завсіди сміялися).
Т. Г. учився в школі дуже добре, ретельно вивчав лекції; щодо цього він не мав улюблених або неулюблених дисциплін. Окрім обов'язкових завдань, він багато читав. Уже в цей період помітно певний ухил гуманістичного характеру; його думка співчуває завжди чужому горю; у нього розвивалася взагалі любов до людей і бажання бути для них корисним;
- ↑ Яскраві спогади про цей період життя збереглися у ще й досі живих однолітків Т. Г., в його шкільних товаришів. Один з них — колишній педагог П. Л. Когут, другий — відомий у Києві ветеринарний лікар М. П. Слюсаревський. Обидва вони дуже охоче подали мені свій «domun memoriae conservandum». Усю дальшу характеристику гімназіяльного життя Т. Г. я будував на спогадах цих близьких йому живих свідків.
