Перше — викривило і штовхнуло на хибний шлях взагалі всю орґанізацію. Про друге говориться (по скільки взагалі про такі річі можна говорити) в моїм комунікаті.[1]) Про перше — далеко важніще — бо рішаюче не тільки для минувшини, але і для будуччини, має сказати це вступне слово до „Гетьманця“[2]) — прямого наслідника нашої дотеперішньої праці — якого завданням: добре продовжити, а зле направити.
Сформулованя ідеї Української Держави почалось з хвилиною упадку реальних спроб збудованя цієї Держави. Явище в життю людських громад звичайне. „Бо не оживе, як не помре“. Рухи стихійні, рухи з нічим не обмеженою грою несформулованих і неупорядкованих хотінь, не кінчаються перемогою. Без болю, без стражданнь, без смерти, ніщо не родиться на світі. Громадянство, що хоче мати свою Державу — своє воплощення — мусить в болю і муках сотворити образ свого хотіння — ідею — і цей образ ідею тяжким зусиллям здійснювати.
Основним в процесах здійснюваня єсть образ, єсть ідея. Вона приводить в порядок, організує, оформлює хотіння. Тим самим вона ці хотіння ріжними шляхами, але все до одної цілі, здійснює. Чи може знати дерево, куди і як, для здійснюваня себе, свого праобразу, своєї ідеї, воно прокладатиме коріння? Раз в цей, раз в другий бік — відповідно до вартости чи безвартости натрапленого ґрунту і відповідно до свого зросту, розвитку своєї власної сили. В межах предопреділяючої наші ідеї христіянської етики тактику міняти вільно — саму ідею ніколи! Так думаємо і віримо ми, що визнаєм примат Духа над Матерією.
Нині ця віра не в моді. Реальні політики роблять собі дешеве посміховище з ідеолоґів. Але не даймо, як той Тома невірний, себе дурити видимим! Це хилиться до упадку капіталістичний світ із своєю соціялістично-комуністичною дитиною. І як звичайно в таких процесах упадку, нездатне до дальшої творчости суспільство глумиться над тим, чого вже викресати з себе воно не в силі. Сміхом над ідейностю — морітурі прокладають шлях новим ідеям. Коли прихід цих нових ідей не застане нас з нашою власною ідеєю — Держава Українська, ненародившись, згине разом з упадаючим зматеріялізованим, капіталістично-комуністичним світом.
