Величезним досягненням 1936 року є наявність по бурякосійних районах, не зважаючи на винятково несприятливі умови (небачену кількість шкідників, посуху) — 1.680 ланок п'ятисотенниць, а з них 50 ланок тисячниць, і наявність по всій Україні значної кількості колгоспів і колгоспних бригад, що дали високий урожай зернових. За прикладом цих кращих людей пішло в усіх районах України багато десятків тисяч колгоспників і колгоспниць, які борються за тонну бавовни з гектара, за 8—10 центнерів волокна льону і конопель, за 50 центнерів махорки, за 9—10 центнерів рицини, за 50—100 центнерів кукурудзи, за 40—80 тонн картоплі.
Десятки кращих тракторних бригад, керовані бригадирами-стахановцями, сотні комбайнерів показали у 1936 році нові великі досягнення у підвищенні продуктивності машин, що дають змогу ще вище піднести рівень механізації колгоспного господарства і рівень агротехніки.
Ці справжні стахановці колгоспних ланів, спираючись на перевагу колгоспного ладу і дедалі ростуче машиноозброєння, відкрили перед колгоспними масами нові перспективи підвищення уже в найближчі кілька років урожайності колгоспних ланів по всіх культурах до рівня, якого в масовому масштабі не знає капіталістичний світ. Це підвищення продуктивності соціалістичних колгоспних і радгоспних ланів у свою чергу забезпечує величезне підвищення добробуту мільйонних колгоспних мас, завоювання ними заможного і культурного життя у повному значенні цього слова.
Проте, не зважаючи на досягнуті значні успіхи в справі піднесення урожайності, далеко не всі можливості підвищення урожайності і прибутковості колгоспів були в 1936 р. повнотою використані.
Головнішими хибами в 1936 році були:
1) Незадовільний обробіток парів, а звідси недостатнє їх використання як одного з найважливіших засобів для піднесення урожайності озимих.
2) Пізне і недостатнє щодо кількості підняття зябі, яка є не тільки засобом для швидкого проведення сівби навесні, але найважливішим способом агротехніки, що підвищує урожайність.
3) Недостатнє впровадження чистосортних засівів, особливо жита і ярих культур (ярої пшениці, ячменю, вівса, проса, кукурудзи, гречки).
4) Слабка робота по збиранню і виготовленню гною та інших місцевих добрив.
5) Недостатнє пристосування сівозмін до особливостей окремих колгоспів, слабке їх проведення в життя, а також недостатнє впровадження в колгоспах травосіяння.
6) Незадовільний рівень продуктивності тракторів та інших машин по дуже багатьох МТС, а всередині МТС по багатьох бригадах, які своєю поганою роботою знижують загальні наслідки роботи кращих МТС, кращих трактористів, комбайнерів.
7) Великі недоліки у постановці фінансового господарства колгоспів і в наслідок цього зниження прибутковості колгоспів та рівня оплати трудодня.
8) Відставання значної кількості колгоспів по всіх областях України щодо урожайності і рівня прибутковості колгоспного господарства.
Виходячи з досягнень передових колгоспів, бригад, ланок, з досягнень передових МТС, трактористів, комбайнерів і з необхідності підтягнути в 1937 році відстаючі колгоспи, бригади, ланки, МТС, тракторні бригади хоча б до середнього рівня 1936 року, пленум ставить перед партійними організаціями України такі основні практичні завдання:
а) піднести в 1937 році урожайність зернових культур і збільшити гуртовий збір зернових у середньому по Україні не менш як на 10% проти 1936 року;
б) добитися урожаю буряків у середньому 207 центнерів з гектара;
в) піднести урожай бавовни до 4,5 центнера, урожай льону-волокна до 4,0 і конопель до 5,4 центнера в середньому з гектара;
г) забезпечити урожай кукурудзи 25 центнерів, соняшника 9,7 центнера з гектара, а урожай пізніх — проса 10 центнерів і гречки 8 центнерів з гектара;
