другу та стелили ся полосами зверненими до полудневого заходу.
— Справдїшна козацька погода! кликнув весело Танас на Грицька, що глядїв з переляком на зловіще чорне небо та море.
— Страшно! відповів.
— Ха! ха! ха! засьміяв ся старий, поїдемо з вітром, коби добре кермувати, то і веслом робити не треба.
І старий вскочив наче молодець у першу чайку. Чайка метала ся на привязи наче боєвий кінь при жолобі, коли почує трубку. На чердацї стояв гетьман і спокійним але сильним голосом панував над бурею і давав прикази. На даний знак відвязано човен і буря пірвала його мов хищна птиця перепілку.
— Гурра! з Богом! слава кошовому! кричали одушевнені козаки і чайка за чайкою кидала ся у вир вітру та филь. Коли виїхали на повне море та стали робити вселами, не чули вже напору вихру, бо плили з вітром; филї підносили ся дуже високо, але не заливали чайок, бо ті плили в тім самім напрямі що води моря. Нїхто не заблудив, бо всї їхали вслїд за чайкою гетьмана, який сам кермував нею. Коли рано зійшло сонце, вітер дещо зтих, але козаки були вже далеко, далеко від Днїпра, напроти гирла Дунаю і летїли вперед мов птицї.
Івана Криницького звязали Татари ременями та прирязали до коня. Цїлий табор двигнув ся в дорогу, а Татари пильнували тя глядїли на всї сторони, чи не йдуть козаки. Але козаки не найшли відразу татар-
