ловами по дорозї. Мясо яке роздобули тодї, послужило до поживленя змучених дорогою козаків. У спокійнім заливі між Тендером а кримським побережем роїло ся від всїлякої риби. Козаки ловили єї та тільки їм дїла було, що годували ся та спочивали.
Міжтим Сагайдачний слїдив напрям вітру і не давав приказів козакам. Вкінци козаки не втерпіли і вислали кількох старших, щоби запитали ся. Гетьман засьміяв ся.
— Бачите хлопцї, сказав, нам треба такого вітру, щоби віяв з півночи та сходу і занїс нас прямо під Стамбул в двох днях. Наколи се буде слабий вітер, то те нам не поможе, бо за нами і перед нами попливуть ріжні турецькі та ґенуезькі купцї. (Купцї з італїйського міста Ґенуї були тодї великими приятелями Турків). А коли филя буде висока, та ґалєри на море не вийдуть, а ми пійдемо. Филя нас мов рідна ненька занесе куди треба, ба ще і заслонить перед вартовими.
Козаки заспокоїли ся і ждали. Через три днї бачили вони богато купецьких та воєнних ґалєр (кораблїв), що їздили до Очакова та Козлова. Козаки знали, що на тих кораблях загибає много християньського люду, але нїхто не пускав ся на розбій. Всї тямили, що в передмістях та пристанях Стамбулу є сього люду в десятеро більше. Вкінци четвертої днини збудив всїх вже около півночи свист вихру, що погинав лози на острові. Рівночасно кинули ся по між чайки осаули і кричали:
— Гей! хлопцї в дорогу! по козацький хлїб, до Стамбулу!
Вітер дув з північного сходу, нїс з собою холод та ревів люто, здіймаючи на морі високу, гребенасту филю. Величезні гори вод перевалювали ся одна через