час, як Татари перевозили їх через ріку та завезли до свого коша.
— Якжеж ти утїк? питав гетьман.
— А ось як, ясновельможний! відповів Грицько.
Коли Івана стали вязати, я сїв на коня і пігнав, куди очи несли. Їхав день, два, три і надїяв ся, що стріну козаків. Але розминув ся з ними і не знав куди їхати. Тому звернув на право і їхав день і ніч, доки не доїхав до Днїпра. По дорозї стрічав чабанів та вартових, то і прогодував ся.
Козаки замовкли, гетьман подумав дещо, а далї каже:
— То сей грубий Татарин бажав вас завести до Стамбулу?
— Так! відповів Грицько.
— То добре! а тепер хлопцї — ту гетьман звернув ся до козаків — дайте сьому нетязї чим прикрити грішне тїло та яку оружину. Прецїнь поїде з нами; кудиж йому дїватись?
— Таки так, ясновельможний — сказав Грицько. — Не міг я вратувати Куценького, то хоч пімщу його!
Кілька днїв опісля переїхали козаки долї Днїпром і вїхали у морський залив, у котрий вливає ся ріка. Тут вода була ще зовсїм спокійна і гладка майже як у ставі.
При виходї з заливу на отверте море лежав довгий, низкий, лозиною та очеретом порослий остров — Тендер. При сїм острові зупинили ся козаки і укрили ся у гущавнику. Від моря віяв теплий вітер, а се не було козакам на руку. Отаман видав приказ задержатись тут кілька днїв, доки не повіє пригідний вітер. Аж тепер порозуміли козаки, чому кошовий бавив ся