Мої ременї слабі, наколи попробую, то певно розірву, але що минї з сього, куди втїчу? І по що втїкати? Сейчас зловлять!
— Певно, що зловлять, нехай їм біс! проворчав Грицько. А таки в ночі треба буде спробувати. Ти розірвеш ремінь, розвяжеш мене, вкрадемо два конї та перепливемо ріку.
— Добре, але як? диви, вода велика! замітив Іван.
— Зажди! побачимо як Татари полїзуть в воду, відповів Грицько, а його спокійні слова зробили на товариша добре вражінє. Його блїде лице набрало знову здорової краски, а очи стали цїкавійше розглядатись довкола.
Міжтим вернули Татари, а кождий з них нїс на плечах дві величезні вязанки лозини і очерету. Сї вязанки подїлили Татари на богато менших та попривязували по дві до довгих прутів. На сї прути поклали сїдла, збрую і усе, що лише мали. Потім причіпили сї вазанки до кіньських хвостів і пігнали конї у воду. Вода була зимна, Татари спішили ся, проклинали і били нагайками коний, щоби скорше плили на той бік. Самі держали ся одною рукою кінської гриви. Так перевезли майже всї свої конї, лишило ся лише кількох, котрі мали переправити через ріку обох бранцїв. Вони позвязували по дві дуже великі вязанки прутя та почепили їх до рамен обох козаків. Відтак кинули їх в воду. З переду плили конї, котрі тягнули людий та вязанки за собою, а Татари пливучи поруч підганяли їх криком і нагайками. Коли Грицька вкинули в воду, почав він чим дуж розтягати ременї. Переправа тревала довго, бо струя була сильна і конї плили дуже поволи. Скоро намокли ременї, Грицько розтягнув їх так, що міг вигідно видобути одну руку. Однак мимо
