волїв у степу подохнути від голоду, чим у паньській службі, тому взяв самопал, шаблю та стару опанчу, що єї навіть старостинські пахолки у Брацлаві взяти не хотїли і махнув у степ. Ось хто я!
— Козак Голота тай годї! засміяв ся Танас. Добре маєш сину, лихом об земою, хоч біда то гоц! який біс кому до твоєї біди!
У козаків не було звичаю розказувати про минувшину, але коли бач вже зачало ся рішив ся і Іван розказати про себе, надїючи ся, потїхи від слухачів.
— Я бачите шляхотського роду з Поділя, але мого батька викинули з посїлости пани Ярмолинські; гроший у нас не було, процесувати ся з ними годї, бо самі знаєте, що на богатого нема правди у наших судах. Тому батько продав усе, що лише остало ся і осїв на Тясминї, нїби під козацьким присудом. Але доробити ся було годї, бо батько все ще хотїв було панувати та що лише роздобув працею, усьо пропустив крізь пальцї. Але бач у поблизькому селї Коршунівцї…
— Це біля Чорного лїса? — вмішав ся Савко.
— Так. — От і там був собі піп, отець Порфірий, а у нього є дочка Катруся. Я з нею знав ся ще з малку, тай ми обоє покохали ся як нїхто другий у світі. Коли мій батько про те дізнав ся, дуже утїшив ся, бо піп бач собі таки і богатенький…
— А знаєш ти пане Куценький, перебив йьому Танас, що там минувшої недїлї гуляла Татарва?.. Молодець зблїд і широко отвертими очима глядїв з перестрахом на присутних.
— Якто? — Як се може бути? — яж прецїнь за всю дорогу з ними не здибав ся.
— Ото вигадав! замітив Грицько. Наколиб з ними здибав ся, не зноситиб тобі тоді буйної голови.