— Бо бач Криницьким може бути хто будь, а ось Куценьким будеш лише ти сам, а нї я нї Грицько! відповів Танас.
Іван побачив, що з козаками годї спорити, тому замовк і не противив ся вже у нїчім Танасови. Всї пять перенесли ся з могили у прогалину, а що було холодно, козаки поїхали над потік Базавлук та нарізавши торічного сухого очерету розвели ватру. Попоївши, що Бог дав, попутали конї та полягали поруч горючої ватри.
Старий Танас дїлив ся їдою з Грицьком, бо у нього крім сухарів не було нїчого у дїравій торбі. Були зате у всїх люльки, а у декого і тютюн. Тому позакурювали усї і вкоротцї завела ся між козаками жива гутірка.
— Скажи но пане Куценький, який саме біс принїс тебе сюди. Не вжеж тобі не було красше сидїти у запічку горі твоїм шляхотським черевом? питав Грицько.
— А відки ти тут узяв ся? спитав у відповіди Іван.
Козаки засьміяли ся.
— Думавбись, два молоді жеребцї обнюхують ся, чи їм бить ся чи мирить ся, обізвав ся Савко.
— Тобі яке дїло до сього козака? спитав Танас Грицька.
Але Грицко не дав ся сим разом збити з пантелику.
— Вибачте батьку! Він і я ще не козаки, на Сїчи не бували, ми ще цїкаві на себе та других.
— Себ-то як жиди, коли зійдуть ся, шварґотять немов переварена каша у казанї.
— Ну нехай і жиди! обурив ся Грицько, а тобі поґана мацапуро засї, сам знаєш впрочім, що усякий хрещений народ до жидів вщащає.