— Еге ти братїку з пістоля питати хочеш, а знаєш ти, що у нас на Українї навіть собака на с воїх не кине ся?
— Вибачте батьку! але я сам один, а тут у степу всїляка погань тягає ся, то я й не знав, з ким зійшов ся.
— А чому ти братїку забрав ся на могилу, що тебе видно з Київа. Коли ти сам, то ховай ся братїку хоч не від нас, а від Татар. Вони думаєш далеко?
— Сеж козацька земля! відповів молодець.
— Земля божа, не козацька, відповів Танас. Хто її возьме, сього вона і єсть. Але бачиш Татарва, се сарана, вона лише поживити ся хоче тай тїкає, а думаєш, що за такого невольника як ти мало всїлякого товару дадуть в Акерманї або Кафі?
Хлопцї засьміяли ся.
Якже тобі на імя? спитав Харко.
— Я Іван Криницький.
— Шляхтич бачу? замітив Танас.
— Егеж!
— Ба, усьміхнув ся Грицько, ми всї шляхта, бо всї бач на один спосіб породили ся.
— Лишень ти бра' чогось дуже куценький! — засьміяв ся високий та стрункий Савко.
— А вжем! на Сїчи певно охрестять Куцим, докинув Танас.
— То вже красше назвім його тут Куценьким! предложив Грицько.
— Добре! Згода? спитали козаки.
— Коли згода, то ти наш! пояснив Грицько, коли нї, то нї, але гірка твоя година, коли на Томаківцї хрестити муть.
— А чомуб минї хреститись? яж хрещений — питав молодець, збентежений цїлою розмовою та веселістю прибувших.