Але картина дуже швидко міняється. Поїзд в'їжджає в долину Даґестану, що також сама нудна як і попередні долини, тільки більш лісиста. Проїхали станцію Гудермес, переїхали багато річок з такою мутною водою, проминули станцію Хасав-юрт і покотили кумикською низиною до столиці Даґестану Махач-кала, на березі Каспійського моря. Тут повечеряли гарної риби з вод Каспія і понад берегом моря далі.
З правого боку бовваніють в нічній темряві гори, а зліва виблискує сріблястим сяйвом місячного світла Каспійське море. Легше дихати морським повітрям, не так дошкуляє духота.
Десь біля 2-ої години вночі проїхали станцію Дербент, а над ранком покинули територію Даґестану, цієї типічної гірської країни, що гори дали їй навіть назву. (Даґестан означає в перекладі країна гір). А по цьому, що я бачив, і що згадав, начебто виходить, що Даґестан країна степів та пустирів. Але й це не протирічить дійсності, бо велику частину Даґестану займає рівнина, так звані Кізлярські степи.
Майже 37% всієї площі країни це земля не родюча. Національний склад населения надзвичайно різноманітний. В Даґестані, що нараховує округло 790.000 мешканців, живе понад півтора десятка різних національностей та племен. 61,5% це племена лезґінські, племена гірські.
Із земних багатств в Даґестані — нафта, сіль, залізна руда, кам'яне вугілля, сірка, олово, ртуть, торф, золото, срібло, мідь, марґанець, нікель, миш'як, ґіпс і багато інших, що ще не в повній мірі використовуються. Радянський Даґестан ще має широке поле для свого економічного й культурного розвитку.
