гостюємо. Але це було тільки на другий день нашого перебування в Ерівані. В цьому гарячому Еріван,і де на сонці на камені за чверть години куряче яйце печуть, де сонце опівдні стоїть тобі прямо над головою і майже зовсім не має тіні, тут очі завжди повертаються на срібло сніжний Арарат і від цьото якось і спека неначе не така дошкульна. А ночі тут таки холодні.
Перебуванния в Ерівані це для мене неначе дуже цікавий фантастичний сон пережитий на яві. Леґендарна а разом з тим реальна з чарівним блеском гора Арарат перед очима біліє снігами в спеку, старинні рукописи східних народів, маса піонерів, знайомі близькі товариші-друзі, яких ще вчора зовсім не знав, східня музика, пісня, танки, звичаї, купіль у бистрій ріці Занґа з холодною як лід водою в часі величезної спеки, близькість турецького кордону і тут же українські гасла в газеті в місті, винорадно-конячний завод з холодними льодами та з велетенськими бочками на тисячі відер, старі напитки, виноградний радгосп і лябораторія професора виноградарства, що доводить тотожність поезії й вина (він сам поет), перський мечет зі святою водою, з мусульманками в довгих білих чадрах під мурами святині, перський чай, риба із біблійського севанського гірського озера, старинні мури-твердинь, розвалини, типічні вузенькі східні вулички з глиняними високими мурами і глиняними домами, з плоскими глиняними дахами та глухими безвіконними стінами до вулиці, нові чотирьохповерхові великі будинки з прекрасного червоного, чорного й сірого туфу, новий культурний сад пролетарський чи здається комсомольський його називають, веселі здорові обличчя леніканських пролетарів, — все це неначе
