окремих національностей Закавказзя, що ще так недавно були на ножах між собою. У пісні „Джан, Азербайджан“ („Рей, Азербайджан“) вірменські трудящі виявляють стільки ж любови й уваги до радянського Азербайджану як і азербайджанські тюрки.
Звичаї за вірменським столом подібні до грузинських звичаїв. Тут також веде стіл тамада. Але банкет у Вірменії дечим різниться від грузинського. Менше офіційности, а більше простоти. Весело, більше співів, танців та дружніх групових розмов. В дні нашого перебування в Ерівані було дійсне свято братання національностей. За одним столом сиділи з господарями вірменами як гості, українці, грузини і азербайджанські тюрки та росіяни. Скільки щирости в розмовах та дружних знайомств, скільки пошани й любови, що дійсно нераз помічаєш на очах сльози радости в людей, що їх національності раніше різалися взаємно без клясового розбору.
Тільки ленінська національна політика комуністичної партії і радянської влади довела до такого стану, до такої братньої дружби численні національности Закавказзя. Сьогодні всі вони проклинають, недавно-минулі часи кривавої міжнаціоняльної різні, і часто на радощах зі сльозами в очах цілуються друг з другом.
Страви вірменські дуже смачні і різноманітні. До страв те ж додається багато зелені, і замість грузинського пахучого зілля тархун, у вірмен на стіл подається рід м'яти що її листочки їдят для приємного запаху і смаку. Ще дуже цікавий виноградний чорний оцет в роді підливи, що його вживають до риби і м'яса. З напитків, вино і лімонад, а також виноградний коняк славного еріванського заводу „Арарат“.
