Батуму, вже за радянської влади прокладені грубі металеві рури нафтопроводу. Оце те, що нагадує сесеред цих пустинних гір наш вік культури й техніки. Де-не-де пливе біла, як молоко вода гірської річки, що десь там далі на пустинній низині зовсім зникає висихає. За цілі віки цими горами пройшло багато племен різних східніх народів. Ці гори нераз полляті людською кров'ю.
А сьогодні по цих горах десь проходить границя між радянським Азербайджаном, Радянською Грузією і Радянською Вірменією. Непомітно проїхали ми цю радянську внутрішню границю, і чим швидше наближаємося до столиці Закавказзя — до міста Тифлісу. Вже тут, то там зустрічаються поміж горами зелені сади, огороди, виноградники. Околиця стає веселішою, то знову на короткий час прибирає вигляд пустинної. Поїзд гадюкою в'ється поміж горами, здіймаючи куряву піску, то знову просувається через зелену долину з річкою.
Українізований Тифліс
Здається, що начебто й близько вже, але минають цілі години скорої їзди, а міста Тифлісу ще не видно.
Нарешті… У великій долині над річкою зачервоніли дахи великого міста. Під'їжджаємо до столиції Грузії і всього Закавказзя — до міста Тифлісу. На передміських зупинках плякати й гасла грузинською та українською мовами. Декада української культури почалась.
О 4-й годині по полудні наш поїзд зупинився на станції Тифліс. Станція прикрашена гаслами, що між
