в чорнім одягу, і від цього її біле лице видається ще білішим, неначе аж прозорим. На цьому білому лиці дуже чітким відблиском чорніють очі. Це струнка висока красуня напівдиких ще азербайджанських степів. Це недавня ще невільниця, а сьогодні вільна вже громадянка радянського Азербайджану. Але в її сумному погляд, в її обличчі і очах ви можете вичитати всю іторію віковічного рабства її прародичок. Вона сама ще до революції зазнала цього тягару жінки невільниці, і мабуть від того її погляд такий сумний, такий несмілий.
Тюрки азербайджанські це мусульмани-шиїти і мусульмани-сунніти. Між цими двома сектами мусульманської реліґії точилися безнастанні національно-реліґійні криваві різні. Тільки тепер, за часів радянської влади, цей реліґійний кривавий антаґонізм уже припинився. Сьогодні трудящі маси всіх національностей Азербайджану живуть у братній згоді, вони мають цікавіші проблеми, цікавіші заняття ніж фанатична кривава різня.
Сьогодні на азербайджанських пустинях туркотять уже перші партії радянських тракторів та молотарок, сьогодні пливе через пустині біла як молоко вода штучними каналами, проведеними вже при допомозі радянської влади. Сьогодні вже найдете в Азербайджані зовсім обновлені тюркські села з гарною вишурованою школою та лікарнею.
Ще в 1921 році серед тюркського населення було всього 2% письменних чоловіків і 0,1% письменних жінок, в 1927 році письменних чоловіків було вже 7,2% а жінок 1,6%. Сьогодні вже тюркські трудящі маси в справі ліквідації неписьменности доганяють
