тюркській сім'ї до радянської влади було надзвичайно важке і зовсім безправне. До революції тюркські дівчата виходизи заміж в 12-13 років. Про згоду молодих на вінчання ніхто не питав — це була справа батьків, що вибирали для своєї доньки пару ще в колисці. Безплідність — це нещастя і ганьба для жінки. Народження дитини, особливо хлопця зустрічається великою радістю і підвищує повагу жінки в очах цілої сім'ї й цілого роду. Мати кормить груддю дитину два, а то то й більше років. Виховує дитину тільки мати, для батька не личить взяти на руки дитину.
Раннє замужжя, надзвичайна перевантаженість працею дома, на полі і біля худоби, антисанітарні умови життя, піклування дітьми — все це дуже швидко підривало здоров'я тюркської жінки і в 25 років життя вона часто виглядала як старушка.
Я бачив багато тюркських жінок. Сьогодні вони вже в більшості не такі. Вже більшість не носить чадри. Вони ходять з відкритим обличчям. Вони завойовують собі всі права громадянства нарівні з чоловіками. За часів радянської влади дуже змінився побут та звичаї тюркського народу. Жінка тюркменка вже дивиться вільно на світ і на людей, але на її плечах тяжить ще надто великий тягар залишків колишнього прадідівського рабства.
Перед заходом сонця ми під'їхали до одного тюркського села. На станцію привезли воду. З села рухнули чорними постаттями неначе монахині жінки з великими мідяними глеками на плечах. Ні один чоловік не вийшов по воду.
Ось іде струнка висока тюркменка, перекинувши дуже зграбно великий мідяний глек через плече. Вся
