рожі, коло маґазину зброї, ворушила тишину. Я схватив слухавку й поспитав:
— Хто при телєфоні?
— Генерал Ц.
— Тут сот. С.С. Домарацький.
— Виставити сейчас сторожі коло всіх державних інституцій із С.С. Сторожа Богданівців оставила кріси й пішла домів на кутю! — приказував ґенерал.
Вернувши опять до канцелярії, я був у немалім клопоті. Стрільців на виставлення сторожі я мав під рукою. Рівнож знав при котрих державних інституціях виставляється їх Але не знав на яких вулицях і де вони. Зарядив сейчас збірку й вийшов. Що робити? Куда йти? На вулиці ні живої душі, щоби поспитати.
Надїхав „ізвощик“. Вертав мабуть домів, бо їхав сам, дрімаючи на сидженню. Мені прийшла щаслива думка.
— Стій! кликнув я.
Пробуджений „ізвощик“ станув, трохи здивований, трохи переляканий, бачучи перед собою відділ узброєного війська. Я поспитав його, чи він знає, де є то а то… і почав вичисляти назви інституцій. Трохи отягався з відповіддю, однак увидівши в руках бровнінґ, сказав, що знає. Я вскочив у повозку і приказав їхати там, де йому вкажу. Від одної до другої інституції віз він мене поволі, а зі заду машерувала сторожа.
Нігде не було ні одної стійки, і всюди я лишав стрілецькі. Якеж було моє здивування, коли, підїзджаючи до державного банку, побачив, що прецінь хоч тут стоїть сторожа. Ще більше здивувався я, коли на стійці пізнав самого ґен. Ц. Зі слезами в очах сказав мені, що такі часи настали, що він сам мусить стояти на сторожі, бо нема кому.
Другий подібний випадок стався пізнійше, коли припоручено команді С.С. перебрати все майно Богданівського полку, бо його не має хто охороняти. Майно Богданівців було величезне, а С.С-ів мала горстка, котру розривали на всі сторони до повнення всякої служби. Поконати се все було неможливим. Після полудня почали перевозити майно до Духовної Семинарії. І нас запровадили там, де ми одержали помешкання.
Духовна Семинарія, се гарна будівля, будована в виді підкови. В середині немов один великий лябіринт. Я мешкав там приблизно цілий місяць, а ще в послідних днях мого побуту нераз блукав в безчисленних коридорах. З одної сторони прилягає до неї вулиця Вознесенський Спуск, з другої робітнича дільниця Поділ. Зі сеї сторони є дуже стрімкий високий беріг. З других сторін ідуть камяниці та сади, котрі тягнуться попри Львівську вулицю й Сінну площу, а дальше вулицю Житомірську. Коло самої
