ловний двірець полк Палуботківців наступає“… Ах, той полк Полуботківців! Скільки йому прийшлося витерпіти за свої „самостійницькі тенденції!“ Навіть місця в Київі не знайшлося, то десь аж у Хвастові розмістили, гадаючи, що так він скорше розсиплеться. А він там не тільки не розсипався, а ще зміцнився і тепер на перший заклик своїх недобрих опікунів, спішився на допомогу…
Та їх попередив кіш Галицьких Січових Стрільців. Ця горстка, відірваних від своїх родин жорстокою війною людей, що після важкого Московського полону зазнала ще й тут всякої всячини, творила справжні чудеса. Будучи зранку несподівано оточена „Шевченківцями“ і незліченими юрбами „фронтовиків“ та „сірих кепок“. Вони не тільки відбили їх від своєї касарні (Вознесенський спуск, Духовна Семинарія), але вибили їх з усього Подола, очистили майже половину Старого Київа і так на Софійській площі стрінулися з нами, а на Жидівському базарі з Полуботківцями, які в свою чергу вже майже очистили Новий Київ. Це саме робили на Печерську „Чорні Гайдамаки“ з Петлюрою, котрі також поспішили на визволення Золотоверхого…
Ніч настала темна та чорна. Води і світла не було, а також не було чутно ніде ні одного вистрілу, тільки пісня Січових Стрільців лунала десь з боку Хрещатика.
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну тай розвеселимо“…
— Справжні господарські діти! — зітхав селянин-поет, стоючи з карабіном в руках на ґанку Білого Будинку і прислухуючись до співу.
А в той час Центральна Рада разом з Радою Народніх Міністрів радила над тим, що робити далі, тим більше, що від Мирової делєґації з Берестя вже два дні не було ніяких вістей…
— Війна для військових, а моє діло пером воювати… — подумав я тоді і подався в пітьмі до друкарні з надією випустити хоч якийсь листок на ранок, аби повідомити читачів „Нашого Голосу“ про наші „перемоги“…
Видав не тільки листок, а ціле число „Нашого Голосу“, але, на жаль, то вже було останнє число цеї ґазети…
На другий день гримнули гармати і стало відомо, що навколо Золотоверхого облягли ворожі сили, на чолі яких були і Рємньов, і Муравйов, і Юрась Коцюбинський…
Посипались звідусіль знаряди… Ще темніща прийшла друга ніч, на протязі якої майже всі встигли переконатися, що базари кричали не на вітер…
І так настали дні великих змагань, на протязі яких без перестану летіли на місто гарматні набої, без угаму тарахтіли на передмістях скоростріли і без перерви, то
