— Що ви, взяли себе під охорону? — пожартував я.
— Не себе, а батька свого! — коротко відповів він мені і знову занімив.
Я зрозумів, що це він про голову Центральної Ради говорить так і побіг туди, де „була зброя“…
В невеличкій залі жіночої ґімназії на Терещенківській вулиці, де містилася В. Р. В. Д., стояло чоловіка 40 її членів, а між ними сам „новий військовий міністер, товариш Жуківський“, який говорив:
„Надіятися на Богданівців, що вони їх вибють з „Праги“, даремна річ! Беріть, товариші, рушниці, кулімета та набої і ходім самі!..
Всі ніяково мовчали й позирали на двері, наче в них мала стати нагла допомога, але Жуківський не давав довго думати.
— Скорше! — кричав він. — То-ж вони вже Центральну Раду обстрілюють!…
Через декілько хвилин наша „розстрільна“ була вже на розі Володимирської і Фундуклієвської. З боку Софієвської площі роздратованими роями летіли кулі. Вичікувати чогось ліпшого не було рації. Крикнули: „Слава!“ і кинулись вперед. Хтось вилаявся і впав. Хтось вилаявся і кинувся до сусідньої брами, як стеклий. Там хтось у сірому і в кепці налагоджує кулемета в бік Білого Будинку.
— А!… с… с… — крикнув хтось, пускаючи вперед себе баґнета. Кепка падає просто у фіртку і під кулеметом виростає крівава калюжа.
„Прага“ в їх руках. Крізь усі вікна кулемети. Міністер впереді — „слава!“
Чверть години крівавої праці і сірі кепки летять з даху шестиповерхового будинку чеської гостинниці, а ми вже очищуємо Софійську площу. Крок за кроком наближаємся до Залізного Гетьмана і враз… зачинаємо відступати назад.. Обперлися в новий будинок земства і в стіни святої Софії і так стали боронитися. Сорок чоловіка проти цілої хмари всяких „фронтовиків“, „сірих кепок“ і двох панцерних авто. Касарня Богданівців поруч св. Софії на площі. Послали найкращого промовця. Вернувся з нічим. „Невтралітет!“ — тільки міг і сказати…
На щастя, несподівано цілком, невідомо звідки надійшла невеличка ґрупка Вільних козаків. Щойно прибули до міста“… — сказали. Не питалися навіть звідки саме, а стали разом вимірювати кроки до Залізного Богдана…
Небо хмурилося, віяв північний вітер, починався мороз і надходив вечір… В сутінках гострішали почування й разом з тим зміцнювалися змагання. Хтось прийшов і повідомив, що під Лаврою вже Вільні козаки, а на го-
