с. Лагодинці. Ворог відходить ка Старокостянтинів, залишаючи с. с. Кульчинки й Лагодинці. Наступного дня, 13 серпня, 2-ий Галицький корпус виходить на р. Случ від Острополя до Великого Чорнятина.
14 серпня вся Шепетівська група переходить у наступ. Частинам групи С. С. поставлено задачу: 11-ою дивізією наступати прямо перед собою на Великі Пузирки. 10-ою дивізією, через Ледянку–Васьківчики–Нове Село, охватити праве крило ворога й допомагати 11-ій дивізії. Кінному дивізіонові Бориса співділати з 10-ою дивізією на її лівому крилі; коли ж визначиться успіх на р. Ікопоті, взяти напрям на м. Білгородку, оволодіти нею і в дальшому продвигатися на Заслав–Шепетівку, загрожуючи правому флянґові ворога.
Наступ Січових Стрільців у цей день розвивався успішно. 10-ій дивізії пощастило виграти ворожий флянґ. Енерґійно посовуючись на Нове Село, вона весь час примушувала ворога відходити, через ще посування 11-ої дивізії проходило досить легко. Надвечір ворожий 393 піший полк, що відступав перед 10-ою дивізією, під Великими Пузирками попав під флянґовий удар 11-ої дивізії й після короткого бою, стративши цілий курінь полоненими, в безладді відійшов на Хомору. Кінний дивізіон Бориса, під Білгородкою зустрівся з польськими кінними розвідками й, не знаючи, як ставитися до поляків, вступив із ними в бій. Поляки відійшли, й дивізіон зайняв м. Білгородку[1].
15 серпня група С. С. без боїв вийшла на лінію р. Хомори. Ворог уже не ставив майже ніякого опору й без затримки котився на північ. Протягом наступних днів група С. С. ішла 11-ою дивізією в напрямі на Шепетівку, маючи 10-у дивізію уступом за лівим крилом, а кінний дивізіон на лівому крилі — з Білгородки на Заслав. 16 серпня підійшла головними частинами 11-ої дивізії під с. Жилинці, де зустрілася з польською кінною бриґадою генерала Савіцького. Польській бриґаді було поставлено вимогу, щоби вона дальше не просувалася, через що вона повернула на Заслав. Одначе, поки тяглися розмови з поляками, один польський ескадрон і один курінь 2-ої Галицької бриґади зайняли Шепетівку. Група С. С. скупчилася в районі Жилинці–Волковинці–Кондратка.
- ↑ У своїй книжці „Похід українських армій на Київ–Одесу“ генерал Капустянський пише, що з поляками до цього часу вже був підписаний проєкт умови, і з ними, очевидно, якось було вирішено щодо взаємовідносин, особливо щодо зустрічі на фронті. Але ні штаб Дієвої Армії, ні штаб Головного Отамана не тільки не дав ніяких інструкцій своїм лівофлянґовим військовим частинам, але навіть не повідомив вищих військових начальників про те, ще якісь заходи в цьому напрямі взагалі робилися. На виразні запитання штабу групи С. С., як поводитися з поляками, сам генерал Капустянський і начальник штабу Головного Отамана відповіді ніякої не дали. Тому штабові групи С. С. самому приходилося шукати виходу з положення, яке пізніше зложилося на лівому крилі Січових Стрільців у звязку з просуванням поляків на схід.
