13-го грудня 1918 року німці, що вже не бажали залишатися далі на Україні, знову заявили національному військові про свій тепер уже справжній невтралітет. Нечисленні російські офіцерські загони зараз же опустили весь фронт і 13 грудня ввечері зібралися до будинку колишньої Центральної Ради, поклали зброю й здалися на ласку переможця, а національне військо почало вступати до Києва.
„Тоді гетьман, бачачи, що надходить кінець, і бажаючи припинити дальше пролиття крови, рішив відмовитися від влади й на швидку руку написав своє зречення. Воно було зформульовано в коротких словах:
„Я, Гетьман усієї України, на протязі семи з половиною місяців прикладав усіх своїх сил, щоби вивести край (?) із того тяжкого становища, в якім він перебуває. Бог не дав мені сил справитися з цим завданням, і нині я, з огляду на умови, які тепер склалися, керуючись виключно добром України, відмовляюся від влади, 14 грудня 1918 року, м. Київ. Павло Скоропадський“ (стор. 424).
Для більшої „точности“ слід зазначити, що в даному разі зовсім непотрібне було „бажання припинити дальше пролиття крови“, бо зранку 14 грудня його майже вже зовсім не було: оборонців Києва вже фактично не існувало, і лише щось із 30 осіб із інструкторської школи старшин залишалися озброєні при гетьманському будинкові, та й то через те, що їм зранку 14 грудня було наказано зачекати, поки не дійдуть до гетьманського будинку військові частини Антанти, що ніби вже висадилися на залізничному двірці (це дані окремої слідчої комісії при штабі Осадного, а потім Січових Стрільців, корпусу, на чолі якої стояв автор цих рядків).
О першій годині вдень із гетьманського будинку виїхала переодягнена, закутана висока чоловіча постать. Падав невеличкий сніг; постать ця проїхала повз покопані тут же на Інститутській вулиці, біля самого будинку, шанці з дротяними загорожами, де стояли кинуті напризволяще гармати та кулемети, проїхала нечищеними, засипаними снігом улицями.
Чи згадувалося їй тоді, як чудового квітневого ранку вона вперше виходила з цього будинку і яким блискучим здавалося тоді майбутнє; скільки надій покладалося на нього?
На одній із малолюдних тоді вулиць ця постать зникла.
А ще трохи згодом останні оборонці гетьманщини, побачивши, що в будинку вже абсолютно нікого немає й нічого ще не знаючи про зречення гетьмана, поскладали зброю й розійшлися по своїх помешканнях у Києві.
|
|
Гетьманщина скінчилася.
Великі можливості надавано було гетьманові Павлові Скоропадському, та не зумів він, чи то дійсно не зміг, із них скористатися. Хоч і взяв він гетьманську булаву не за згодою всього українського народу, хоч і поставилася до нього навіть більша частина народу зразу ж майже вороже, але ж від нього цілком залежало це змінити, це виправити.
